Описание
Всі,хто любить кераміку...і нас,кераміків...звичайно))
Гонча́рство — традиційне ремесло, в т.ч. і українське, виробництво глиняного посуду, а також інших глиняних виробів (кахлів, іграшок, скульптур).
Виникло в епоху неоліту і знаменувало собою значний крок у розвитку продуктивних сил. Гончарство існувало там, де були придатні для цього глини. Добуту глину очищали від механічних домішок, потім місили, виготовляли з неї вироби, підсушували їх і випалювали. Спочатку вироби ліпили вручну і випалювали на відкритих вогнищах або у звичайних печах. З винайденням гончарського круга гончарство стало окремим ремеслом. З часів енеоліту гончарні вироби починають оздоблювати орнаментом, мальованим глиняними кольоровими фарбами.
Відоме в Україні з кінця мезолітичної доби. Досягло високого розвитку в добу трипільської культури.
За княжої доби гончарство в Україні було великим промислом.
Від XVI-XVII ст.ст. безперервно розвивалося, ставши в ХІХ ст. однією з найважливіших галузей української кустарної промисловості. Гончарі продавали свої найрізноманітніші вироби на ярмарках або розвозили їх, часом у віддалені від місць продукції райони.
Головними районами українського гончарства були:
Полтавщина — колишні повіти Миргородський, Зіньківський (зокрема, Опішня), Констянтиноградський;
Чернігівщина — Городнянський (зокрема, Олешня), Ніжинський, Кролевецький, Новгород-Сіверський, Глухівський поаіти та інші;
Київщина — Чигиринський, Черкаський, Уманський повіти;
Харківщина — Валківський, Охтирський, Ізюмський повіти;
Східне Поділля – Кам’янецький, Проскурівський, Гайсинський повіти;
Волинь — гончарство було зосереджене біля Овруча, Корця, Звягеля;
Херсонщина — біля Цибулева, Павлиша;
Галичина — на Розточчі (Глинсько, Немирів)
Гуцульщина, Покуття тощо.