Кераміка

Описание

Всі,хто любить кераміку...і нас,кераміків...звичайно)) Гонча́рство — традиційне ремесло, в т.ч. і українське, виробництво глиняного посуду, а також інших глиняних виробів (кахлів, іграшок, скульптур). Виникло в епоху неоліту і знаменувало собою значний крок у розвитку продуктивних сил. Гончарство існувало там, де були придатні для цього глини. Добуту глину очищали від механічних домішок, потім місили, виготовляли з неї вироби, підсушували їх і випалювали. Спочатку вироби ліпили вручну і випалювали на відкритих вогнищах або у звичайних печах. З винайденням гончарського круга гончарство стало окремим ремеслом. З часів енеоліту гончарні вироби починають оздоблювати орнаментом, мальованим глиняними кольоровими фарбами. Відоме в Україні з кінця мезолітичної доби. Досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби гончарство в Україні було великим промислом. Від XVI-XVII ст.ст. безперервно розвивалося, ставши в ХІХ ст. однією з найважливіших галузей української кустарної промисловості. Гончарі продавали свої найрізноманітніші вироби на ярмарках або розвозили їх, часом у віддалені від місць продукції райони. Головними районами українського гончарства були: Полтавщина — колишні повіти Миргородський, Зіньківський (зокрема, Опішня), Констянтиноградський; Чернігівщина — Городнянський (зокрема, Олешня), Ніжинський, Кролевецький, Новгород-Сіверський, Глухівський поаіти та інші; Київщина — Чигиринський, Черкаський, Уманський повіти; Харківщина — Валківський, Охтирський, Ізюмський повіти; Східне Поділля – Кам’янецький, Проскурівський, Гайсинський повіти; Волинь — гончарство було зосереджене біля Овруча, Корця, Звягеля; Херсонщина — біля Цибулева, Павлиша; Галичина — на Розточчі (Глинсько, Немирів) Гуцульщина, Покуття тощо.